Україна перейде на новий етап розвитку кримінального процесу тоді, коли з повсякденної лексики зникне вираз «новий Кримінальний-процесуальний кодекс». Вже певний час він розширює свою практику, а деякі питання залишаються досі не з’ясованими. Більш того в критичні моменти незнання положень нового кримінального законодавства та бездіяльність працівників органів внутрішніх справ дуже сильно підриває їхній авторитет. Опанування, вивчення, практика мають віджити свій час і цей процес має завершитись якомога швидше, адже на це покладено багато зусиль зі сторони влади та громадськості. Якщо сприймати владу як бюрократичну машину, а громадськість дуже слабкою в здатності опанувати та вивчити такий об’єм інформації – однозначно, влада на коні. Позиція, що держава «зобов’язана» в цьому випадку не призведе до хорошого – ми має разом працювати над тим, щоб кримінальний процес в Україні повністю відповідав своєму завданню.
Завданням кримінального процесу є швидке і оперативне розкриття злочинів та притягнення винних до відповідальності. Перемішування норм цивільного права та кримінального права, які мають місце в чинному КПК спричинили багато запитань. Тобто якщо раніше ми мали учасників кримінального процесу, тепер згідно з главою 4 КПК ми маємо сторони цього процесу, як в цивільних справах. Такі зміни в дефініціях є підводними каменями, які роблять кримінально-процесуальний та судовий процес більш заплутаним для громадськості, що призводить до зловживання з боку представників держави.
До основних сторін кримінального провадження можна віднести в нашому випадку міліцію та прокуратуру, які є стороною державного обвинувачення, потерпілого та постраждалого. Для того, щоб зрозуміти про що йде мова треба змоделювати наступну ситуацію:
Дотримання Правил дорожнього руху, учасниками якого є як транспортні засоби, так і пішоходи є основним об’єктом контролю з боку міліції. Для цього існує відповідна служба ДПС ДАІ. Коли ми маємо значне ДТП, коли участь міліції дуже важлива і ми покладаємо всі сили на те, щоб встановити на чиєму боці правда та хто понесе покарання це питання стає актуальним. От тільки міліція не завжди шукає правду і знає, як можна «розслідувати» дану пригоду. Для цього достатньо зібрати з всіх сторін пояснення та пообіцяти, що все буде добре. Після цього дуже дивно дізнаватись в суді, що пояснення не є доказом, а міліція вигадала власну історію про те, як і що відбувалось.
Отже, треба розібратись.
Згідно з ст. 95 п. 1 КПК України:
Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Згідно з ст. 95 п. 8 КПК України:
Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
Тут ми і дізнаємось, що пояснення в даному випадку не є джерелом доказів. Вони можуть не прийматись судом до уваги і т.д. В цьому випадку важлива презумпція невинуватості, але якщо державне обвинувачення підтримує потерпілий то ніхто вже це брати до уваги не буде.
Що стосується також заяви/повідомлення про скоєння кримінального правопорушення, то це теж заслуговує уваги. Функціонує ЄДРДР (Єдиний державний реєстр досудових розслідувань) до якого вносяться ці заяви. Більш того, що саме туди заноситься теж відомо. От тільки згідно з Наказом №69 ГПУ від 17.08.2012 в якому міститься Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань фабула заяви вноситься не обов’язково. Відповідне формулювання можна знайти у п. 2.16 другого розділу Положення.
Залишається тільки питання, чому слідчі в відділах міліції теж беруть пояснення і просять виправляти напис «повідомлення», «заява», «інформація» на напис «пояснення». Випадки не поодинокі, останній мав місце в Київському районному відділені ГУМВС в Харкові. Тобто з чесними очима заяву вони приймають окремими бланками, пояснення додають до нього, а от в Реєстр заносять лише саму заяву, в якій відсутня фабула, яка передбачена Положенням. Це досить тонка різниця і треба звернутись до КПК і Положення, щоб зрозуміти в чому справа. Але якщо ми приймаємо за механізм зловживань вищезгаданий випадок, то треба задуматись чому слідчі зараз це роблять.
Звісно, всі ці питання можуть бути врегульовані відповідними судовими рішеннями та конкретними справами, але маючи континентальну систему права ми можемо очікувати від судової системи що завгодно. Судова система в Україні має низький авторитет, про це нагадують як одіозні рішення судів різних інстанцій, так і постійні рішення ЄСПЛ (Європейського суду з прав людини) в контексті ст. 6 (Право на справедливий суд) Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тут слід нагадати, що ЄСПЛ має пілотне рішення відносно України і постійно нагадує, що в Україні є проблема з національними судами. І до всього цього, судова гілка влада не така вже і окрема, вона все-таки залежить від виконавчої і це може сприяти корупції у загальному значення цього слова.
Враховуючи все вищевикладене треба більше звертати увагу на ті речі, що присутні під час кримінального провадження, треба мати більш високий рівень правової обізнаності, щоб не стати жертвою зловживань з боку правоохоронних органів. В цьому і ховається проблема, що рівень правової культури та освіти в пересічного громадянина низький, а дехто тільки радий цим скористатись і залишає собі шляхи для цього. І поки КПК залишається «новим» ця проблема відчувається особливо гостро.
Євген Крапивін