Становлення України як соціальної правової держави потребує формування особистості з високим рівнем правової свідомості та правової культури, що може бути досягнуто в процесі правового виховання. Значна роль у здійсненні правового виховання належить міліції, з огляду на здійснювану нею профілактичну функцію. Досить не дивним є те, що в нас правовому вихованню надається замало часу.
Тому людина, яка десь в школі, буцім-то вчила право, а тепер йдучи по місту її зупиняє міліціонера і вони нічого не може вдіяти – це проблема.
1. Людина не знає своїх прав і безапеляційно сприймає все те, що їй говорять.
2. Міліція, в силу своїх недоліків не обізнана в своїх правах та правах громадян, звідси висновок: міліція не знає своїх обов`язків та прав.
Що з цим робити?
Навчати себе та навчати міліцію.
Міліція з народом: правова освіта і правове виховання – чия робота?
Беручи до уваги Конституцію України, хочеться підкреслити той факт, що наша країна є правовою державою, в основі якої закладений принцип верховенства права. На жаль, ми маємо справу лише з векторами розвитку держави і мусимо визнати той факт, що треба ще довго і кропітливо будувати країну згідно з цими векторами. Побудова правової держави, де існує верховенство закону у всіх сферах життя, особливо включаючи соціальну та політичну сферу, потребує знання законів та підзаконних нормативно-правових актів не тільки особами, для яких володіння ними є професійним обов’язком, але і всім населенням в цілому. І треба розуміти, що це неможливо без підвищення рівня правового виховання населення, яке не треба ділити на вразливі чи не вразливі групи, відокремлювати дітей від дорослих, здібних від не здібних.
Значна роль в правовому вихованні, в підвищенні рівня правової освіти належить саме представниками правоохоронних органів. Ми маємо розуміти, що тут ми маємо справу не тільки з конкретними інституціями по типу учбових закладів, а з кожним працівником міліції зокрема. Починаючи від дільничних, які проводять профілактичну роботу з населенням закріпленого за ним районом, закінчуючи рядовим представником патрульної служби, який найбільше має контакт з цивільними особами під час виконання покладених на нього обов’язків. Для працівників міліції діяльність щодо правового виховання в суспільстві є професійним, службовим обов’язком, яким вони ні в якому разі не повинні нехтувати та ставити його на другий план.
Правове виховання в підрозділах міліції, враховуючи їхню структуру, полягає у двох основних напрямках: підвищення рівня правової освіти та культури в особового складу і участь працівників міліції у формуванні правосвідомості населення, яке є прямою запорукою його законослухняності.
Саме тому ми маємо справу з двома сторонами конфлікту, який називається недовірою населення України до української міліції. З однієї сторони, з урахуванням власних особливостей, міліція має демонструвати високий рівень правової вихованості та культури, а з іншого боку шляхом цієї демонстрації вихованню підлягає населення, яке в свою чергу зацікавлено в тому, щоб бути обізнаним у сфері своїх прав та свобод. Не важко прийти до розуміння того, що діяльність працівників міліції, яка здійснюється у відповідності до вимог законодавства виховує у громадян повагу до закону. Будь-який контакт цивільної особи з працівником міліції, як представником держави, що стоїть на захисті цієї особи, є особливо важливим і таким, що впливає на психіку людини протягом всього життя. Особливості менталітету, в яких відобразилась історія українського народу з усіма авторитарними та тоталітарними режимами, відсутністю розуміння ліберального конституціоналізму як його розуміють на заході, призвело до того, що в працівниках міліції народ передбачає носіїв необмеженої влади та в самій міліції основний репресивний орган держави. Відносно першої тези – носіями необмеженої влади, з необмеженою кількістю прав робить їх сам народ, проявляючи бездіяльність по відношенню до фактів перевищення повноважень та порушенню своїх прав та свобод. Щодо другої тези – репутація репресивного органу хоч більше ґрунтується на історичних засадах, все ж таки деякий прошарок працівників міліції дотримується старих традицій та своїми поодиночними випадками тримає народ у певних кліщах, які викликають страх з боку громадян по відношенню до міліції. Якщо розглядати всі наведені вище аргументи комплексно, то стає абсолютно зрозуміло чому громадяни повністю залежні від будь-яких дій міліції, і чому саме на працівниках міліції має лежати обов’язок правового виховання громадян.
Основний внесок у вирішення завдань правового виховання населення міліція вносить ефективним виконанням тих специфічних функцій, для яких вона створена і які, на жаль, не завжди виконуються на практиці. Проте, це не означає, що на міліцію не може бути покладене здійснення певних завдань пов’язаних з правовим вихованням. Більш того, якщо уважно розглянути функції, які виконує міліція, стає зрозумілим те, що правове виховання може мати прояви при реалізації всіх функцій міліції. Звісно, говорити про такі речі, безпосередньо краще в контексті профілактичної функції, але тоді ми будемо надавати занадто малої уваги реальним причинами низького рівня правової свідомості як серед працівників міліції, так і серед громадян. По великому рахунку, саме правовиховна діяльність є найгуманнішим способом боротьби із злочинністю.
Не треба казати, що міліція приділяє недостатньо уваги профілактичній роботі з населенням. Не треба казати, що міліція недостатньо приділяє уваги культурі спілкування та нормам поведінки з особами, які вступають з ними в контакт. Звісно, тут можна апелювати до низького рівня культури та свідомості самих громадян, але міліція, як державний орган виконавчої влади, однієї з гілок влади в Україні є апріорі сервісною службою, тому вона має в будь-якому випадку з повагою відноситись до тих, кого вона обслуговує. Будь-який контакт з посадовою особою стає певним викликом до упереджень, які сформовані менталітетом. І частіше українська міліція відповідає цим упередженням, при цьому сама ж відсторонюється від них на рівні керівництва. Як найменша ланка особового складу міліції, яка знаходить своє існування у рядовому працівнику патрульної служби, так і найменша ланка суспільства, яка знаходить своєї існування у пересічній людині на вулиці, постійно знаходяться у взаємодії та взаємній співпраці. Вона проявляється в тому, що як виконавчий орган державної влади виконує покладені на нього функції та обов’язки, так і громадянин проявляє свою правосвідомість, втілюючи її в законослухняності. Держава об’єднує в собі дві ланки, які постійно мають знаходитись у взаємодії і саме через те, що це не відбувається, однаково страждає як міліція, так і громада. У випадку першої ми маємо низький рівень довіри з боку громадян, відсутність реформ та зацікавленості у тому, щоб ефективніше розкривати злочини та гарантувати дотримання прав та свобод державою, а в другому випадку низький рівень правосвідомості призводить до того, що люди самі стають жертвами незаконних дій з сторони працівників міліції, в результаті своєї необізнаності та низького рівня правової освіти.
Якщо брати правову освіту, за базову дефініцію, якою має володіти кожен, то треба розуміти що це є вирішенням багатьох проблем у відношеннях між людиною та державою, між громадянином та працівником міліції. Базове знання та розуміння державного устрою, законодавства, системи державного управління є запорукою високого рівня захисту своїх прав та свобод. Комплексно це призведе до того, що права людини, які гарантовані міжнародними та національними механізмами стануть дійсно дотримуватись державою. Перед нами стоїть питання поганого управління – якщо міліція не здатна в повному обсязі виконувати покладені на неї обов’язки та функції, враховуючи те, що вона утримується з податків громадян, то є два шляхи вирішення проблеми: повністю реформувати її, або випрацювати в неї дотримання процедурних норм та законодавства, шляхом громадського моніторингу, або громадської активності та небайдужості.
Міліція і народ. Якщо міліція, в силу своєї професійної деформації неспроможна виховати правову свідомість в населення, тоді цим має зайнятись саме населення, а точніше його небайдужа частина. Якщо говорити про те, що час міліції і народу порозумітися, то міліція має бути готова до того, що громадський контроль за її діяльність є правовим вихованням неї самої. Вона має дійсно, зробити свою інституцію максимально прозорою та готовою до співпраці з народом, який в багатьох випадках набагато краще усвідомлює всю цінність та вагомість прав і свобод людини, конституціоналізму в державі та впливу дій міліції на формування як громадянського суспільства, базової речі для будь-якої демократичної держави з принципом верховенства права, так і населенням країни в цілому.
Євген Крапивін